Олег Медведев относится к числу тех политконсультантов, имя которых прочно ассоциируется с нынешней оппозицией, в частности — с командой Юлии Тимошенко. При всей своей публичности, он нечасто, если не сказать редко дает обстоятельные интервью прессе. Поэтому, с удовольствием предлагаем Вашему вниманию эксклюзивный материал, в котором Вы можете познакомиться с мнением Олега Медведева по поводу «горячих» событий в оппозиционном лагере, будущего Юлии Тимошенко, возможных акций протеста и политических аспектов Евро-2012. Отмечаем, что Олег Медведев категорически настоял на том, чтобы его интервью вышло на украинском языке.

“Батьківщина” та “Фронт змін” підуть на вибори разом. Але саме “Батьківщина” має більш розгалужену партійну структуру. Чи означає це, що під час виборчої кампанії основний організаційний тягар, в тому числі й у тому, що стосується політтехнологій, нестимуть її представники?

Насправді в історії з «розподілом посад» в штабах немає ніякої математики, жодних квот чи пропорцій. Інтриги – нуль. Не ставилось питання про те, скільки кому віддати штабів, оцінювалися лише менеджерські здібності потенційних керівників, незалежно від їхнього партійного походження. Політичний паритет враховувався хіба що на рівні формування центрального штабу.

Ви чомусь питаєте про технічні аспекти, але ж надзвичайно цікавим та, я би навіть сказав, дивовижним є сам факт того, що об’єднання відбулося. З півроку тому сам не вірив в таку перспективу. Очі боялися – однак руки робили. Це вам не історія з класичною донкорлеонівською пропозицією, від якої відмовитися не можна, навіть якщо в назві твоєї партії є загрозливе слово «сильна». На опозиційному полі інтеграційні процеси можуть носити лише добровільний характер.

Два лідери з непростою історією стосунків, з немалими амбіціями змогли переступити через особисте і «об’єднатися заради України».

Об’єднання стало реальністю, і сьогодні відбувається наведення різкості в розстановці політичних сил. Картинка набуває чіткого контрастного чорно-білого забарвлення. Ясно де влада, видно де опозиція, ясно що на кону.

Що на кону?

Від парламентських виборів залежить, чи залишається у Януковича шанс прорватися на другий термін, з другого боку, чи отримають опозиція та суспільство інший шанс, навпаки, прискорити його відхід від влади.

В тактичному плані новий парламент може стати центром противаги теперішньому президентському абсолютизму.

Опозиція прагне об’єднати тих виборців, які однозначно налаштовані проти чинної влади. Але цього замало, погодьтесь. Потрібна власна позитивна програма. І потрібно, щоб в неї повірили люди. Як, приміром, переконати українців, що нинішня опозиція, яка сама була владою, боротиметься з корупцією, якщо це явище процвітало в Україні і в часи її правління? Якими, на Ваш погляд, мають бути ідеї, гасла і канали комунікації, щоб в сумі, в сьогоднішніх умовах, це дало результат?

Вашу думку вже враховано. Позитивна програма є, її презентовано 12 травня на між партійному форумі об’єднаної опозиції. Щойно от повернувся з круглого столу, де Арсеній Яценюк, Олександр Турчинов, інші члени команди обговорювали її з провідними політичними та економічними експертами. Програма дуже амбітна, важка для виконання, але іншого варіанту нема. Щоб в неї повірили люди, її треба до них насамперед донести, і зрозуміло, що каналів комунікації для цього бракує. І проблема не лише в тому, що інформаційне поле сьогодні доволі кероване, причому ж не опозицією. Навіть вільні мас медіа взагалі традиційно мало цікавляться позитивними програмами, бо негатив дає більший рейтинг, а відповідно і жирніші доходи від реклами.

Режим, навіть контролюючи більшість ЗМІ, вже не може довести, що теперішня влада, яка зосередила в своїх руках більше повноважень, ніж будь-яка попередня, краща. Тому не меншу ставку, ніж на власну популяризацію, вони роблять на тотальну дискредитацію опозиції під гаслом «ми однакові». Але ж це неправда.

Так, в Україні ніколи ще не було справедливості, але ніколи не було такої несправедливості як тепер.

Так, корупція була і за попередньої влади, але ще за жодної влади вона не розквітала так, як за теперішньої.

Ніхто ще не мав такого обсягу повноважень, щоб боротися з корупцією, але жодна влада ще не докладала таких зусиль, щоб цю корупцію очолити.

Резюме таке. Попередня влада — то не ангели, але на фоні теперішньої чортівні над нею неначе німб світиться. Інтуїтивно люди це розуміють, саме тому опозиційні партійні списки вже сьогодні на виборах набрали би значно більше, ніж провладні.

Нещодавно опозиція оприлюднила список кандидатів-мажоритарників по Житомирській області. Серед них немає представників УДАРу. Тобто, одномандатні округи з Віталієм Кличком залишаються неузгодженими?

На жаль, на скільки мені відомо, мажоритарні округи з Кличком на сьогодні не узгоджені. З одного боку, зрозуміло, що це треба робити. З іншого, ми не можемо зволікати, бо йде постійний пресинг з боку «прогресивної громадськості», яка вимагає негайно пред’явити їй перелік мажоритарників, партійні списки тощо. Рак на горі свисне, якщо будемо чекати на тих, хто не надто вже й поспішає.

Оприлюднення списку опозиційних мажоритарників по Житомирщині слід розцінювати як тиск на Кличка з метою простимулювати такі переговори?

Неправильно вважати, що об’єднана опозиція обертається навколо Кличка, неначе Земля навкруг Сонця. Навряд чи можу тут більше говорити: від січня у опозиції діє з УДАРом пакт про непоборювання, якого я не маю права порушувати.

Очевидно, Віталій Кличко зробив свій вибір йти самостійно, окремою колоною. Він не перший політик, який потрапив під чарівну магію приємних соціологічних цифр. Так, вони демонструють непогані показники УДАРу. Так, немає ніби достатнього кумулятивного ефекту від можливого приєднання Кличка до списку об’єднаної опозиції. Але в основі стратегії кампанії не повинна лежати лише соціологія. Виходячи тільки з неї, “Батьківщина” і “Фронт змін” теж винайшли б з десяток причин не інтегруватися.

Віталій у стосунках з виборцями наразі переживає те, що політтехнологи звуть медовим місяцем. Але він тому і «місяць», що не триває вічно ані в подружньому, ані тим більше в політичному житті. Це по-перше.

По-друге, кумулятивний ефект не може з’явитися одразу, над цим треба працювати: зорати, посіяти й зібрати. Тоді буде результат.

По-третє, слід враховувати ймовірний вплив іншого процесу, якого не уникнути, якщо йти різними колонами. Принаймні частково об’єднана опозиція та УДАР діятимуть на одному електоральному полі. Відтак, об’єктивні закони політичної конкуренції діятимуть попри наші суб’єктивні бажання чи небажання, симпатії чи антипатії, попри наявність чи відсутність якихось домовленостей. Мій майже двадцятилітній виборчий досвід не залишає жодних сумнівів в тому, що жодні папери не захистять від змагання в умовах реальної конкуренції. За таких умов, на жаль, не може бути договірного матчу.

Отож, треба брати до уваги всі аспекти, всі фактори виборчої кампанії. Дуже легко спрогнозувати, що так чи інакше різного роду ексцеси траплятимуться. Звичайно, жодна зі сторін не доводитиме їх до відкритого конфлікту, але суперечки періодично виникатимуть. Погляньте на одне із найсвіжіших чисел «Українського тижня», до якого є причетним штабіст Кличка. Газета «Сегодня» й та делікатніше написала про з’їзд об’єднаної опозиції.

Гарантувати безконфліктність та непоборювання міг би лише єдиний список ОО та УДАРу. Між цими двома структурами нема таких ідеологічних відмінностей, як в обох названих партій зі «Свободою». Те, що “Свобода” має йти окремою колоною, виправдано й ідеологічно, і політично. Тому що у неї надто свій, надто унікальний виборець, який дійсно несумісний з електоральною базою інших політичних сил. До інтеграції з УДАРом таких перешкод нема.

Я переконаний, що опозиція була би значно сильнішою у форматі спільного списку «Батьківщини», «Фронту змін» та УДАРу. Це б гарантувало повний розгром ПР як небезпечного ворога, якого шапками не закидаєш. Контрибуції та репарації, конфіскації та реквізиції, проведені цією партією за два роки, створили непогану матеріальну базу для тотального підкупу виборців, який наразі оформлений в проект «соціальні ініціативи президента». І вивіска хороша, і проект гарний, але чому не вчора, а завтра, перед самісіньким голосуванням? Однак, далеко не всі виборці перейматимуться цим питанням, і я прогнозую зростання рейтингу ПР і доволі запеклу боротьбу між матеріальним і нематеріальним. В 2004 році ПР так само загадала про народ за лічені місяці до виборів, і соціологи не встигали заміряти, як зростає вдячність.

Але Кличко, якщо йтиме окремою колоною, за словами соціологів, відбиратиме голоси і у Партії регіонів.

Кличко знаходиться у шпагаті між двома електоральними полями, щось подібне до того, що було у Тигіпка кілька років тому. Але ми не в фармації, і не можемо аптекарськими терезами точно зважити, кому він дошкулятиме більше, а кому менше.

Проте, все ж таки, якщо не буде домовленості щодо мажоритарних виборів, то повторюватиметься ситуація, яка вже була на виборах мера Києва і на нещодавніх виборах мера Обухова — опозиція боротиметься між собою, а перемагатиме влада.

Слухайте, ви мене допитуєте так, наче я працюю в штабі у Кличка. Ризик обухівського рецидиву, звичайно, є. Але щоб праймеріз, провести які пропонує Віталій, були не фікцією, а реальним процесом, треба розуміти, що це, фактично, повноцінна виборча кампанія. Там, де праймеріз мають серйозний характер, як в США, це по суті ті ж самі вибори, але в межах прибічників окремих політичних партій. Як в такі стислі терміни технологічно і ресурсно це організувати в Україні, я не розумію. У кого в опозиції є гроші на проведення такої кампанії? Як захистити ці передвибори? От диво буде, коли ПР мобілізує своїх прибічників для того, щоб вони визначали, хто ж, на їхню думку, є кращим кандидатом від опозиції!

В принципі, кожна політична сила, яка готова брати участь в узгодженні кандидатів, зацікавлена в тому, щоб виставити в округах найсильніших, тих, хто в цій складній ситуації здатен вигравати. Ніхто не хоче свідомо ставити на слабаків.

Інша річ, що є проблема в опозиції — як знайти сильних кандидатів. Тому що сильний кандидат — це кандидат або дуже популярний і дуже відомий, а таких є небагато, або кандидат, ресурсно добре упакований. Якщо кандидат має кошти, то вони, з одного боку, дають йому претензію на перемогу, і з іншого – заковують його в кайдани залежності від влади, роблять вразливим і керованим. Опозиції такі «переможці» не потрібні.

Переговори продовжаться?

Я вірю в узгодження кандидатів, і переконаний, що об’єднана опозиція все від неї залежне зробить, щоб не конкурувати з УДАРом на рівні окремих округів.

Голова КВУ Олександр Черненко висловив думку, що майбутній склад Верховної Ради через наявність мажоритарників буде менш прогнозованим. На вашу думку, як влада контролюватиме депутатів, що перемогли в одномандатних округах?

Я вже говорив про те, що в багатьох округах, особливо там, де ПР проводитиме лояльних до себе людей манівцями, городами і т.д., закопавши чи спаливши їхні партійні квитки, перемагатимуть ресурсні кандидати. Після того, як вони переможуть, якщо з ними не домовляться ще до цього, всі вони отримають пропозицію з розряду тих, від яких не можна відмовитись.

В багатьох округах, особливо в Центральній Україні, кандидати від Партії регіонів будуть добре замасковані, закамуфльовані. Ніде не буде видно, що це кандидат від влади. Напевно, вони максимально від неї публічно дистанціюватимуться, проголошуватимуть себе такими, що належать до партії даної області, даного району, даного округу, даного села, але після виборів на превеликий подив затурканих ними довірливх виборців стануть під знамена Януковича.

Ви родом з Донбасу, і добре уявляєте ситуацію в цьому базовому для влади регіоні. Сьогодні лідери ПР закликають своїх виборців голосувати “по нутру”. Які ще аргументи вони наводитимуть на свою користь за умови відчутного розчарування, яке спостерігається там? Яку питому вагу серед цих аргументів становитимуть адміністративний ресурс і фальсифікації, спеціальні технології в день голосування — каруселі, підвезення до виборчих дільниць тощо? І чи здатна опозиція цьому протидіяти краще, ніж це було на виборах президента?

Ви згадали КВУ — нещодавно переглянув їхній архів про зловживання влади на виборах 2002 року. Все «нове» — добре забуте старе, нащадки Кучми діють строго за рецептами дідусевих часів.

Закон про вибори, за який так нещадно було бито опозицію, перекрив багато технологій фальсифікації. Але є речі, де закон безсилий, де можна його обійти. Каруселей не буде, але нема можливостей зупинити мережевий маркетинг. Частина депутатів вже зараз в глибокому підпіллі веде скупку голосів, а до третини виборців готові, згідно досліджень, брати гроші за голосування.

На перебігу парламентських виборів може позначитись й інший фактор — Євро-2012, зокрема — можливий бойкот Чемпіонату з боку європейських політиків. Опозиція планує скористатись цією ситуацією?

Давайте розмежуємо поняття. Тому що тему бойкоту Євро дуже часто плутають з темою персонального бойкоту Януковича, і при цьому всіх собак намагаються почепити на опозицію.

Опозиція не підтримує бойкоту Євро, перенесення матчів з України і т.д. Опозиція виходить з того, що українські виборці з власних кишень, оскільки у нас вся підготовка до Євро відбувалась за рахунок бюджету, сплатили за це свято, і мають його відгуляти сповна. Тому всі спроби влади звинуватити опозицію в тому, ніби вона закликає світ бойкотувати Євро – від лукавого. Це ж ніщо інше, як спроба перекласти відповідальність з хворої голови на здорову.

Є й інший аспект цієї проблеми, — бойкот українських матчів провідними європейськими політиками. До цього звичайно у опозиції інше ставлення. Але тут мало що залежить від неї. Треба розуміти, що у української влади вже склався певний образ на Заході, і плануючи свої зарубіжні поїздки чи контакти, західні політики зважають не на думку української опозиції, а на громадську думку в своїй країні. Яка щодо Януковича вже викристалізувалась, і з якої вони теж повинні виходити.

Сьогодні в західних ЗМІ з’являється все більше матеріалів про українську владу, про родину Президента і про “Межигір’я”. І очевидно, що з наближенням Євро цей вал буде тільки наростати. Як би Ви прокоментували іміджеве фіаско української верхівки?

Ну і що тут коментувати, коли все гранично ясно.

Багато хто просто намагається знайти пояснення, знайти певну логіку в діях Януковича. І відверто кажучи, це мало кому вдається.

Мені тим більше складно зрозуміти його логіку. Думаю, він більше сконцентрований на своєму внутрішньому світі, на межигірській опричнині, в якій давно панує європейський вибір, відповідні стандарти життя. Там – вселенський спокій, який не порушують хвилі глобального світу.

Хоч він, звичайно, знаходиться в складній ситуації. Тому що очевидним стає те, що немає іншого виходу, крім як звільняти Тимошенко. А для нього це все одно, що випустити джина з пляшки. Із непередбачуваними наслідками.

Погодьтесь, суспільство досить мляво реагує на ув’язнення і Тимошенко, і Луценко, і інших людей з попередньої влади.

Це ХУП.

ХУП це що?

Це, як каже й пише один мій товариш – Хуторянська українська партія, недосяжний лідер за популярністю в українців. Тому суспільство, ми з вами усі разом взяті, своєю пасивністю дали Януковичу, даємо й давати будемо повний карт-бланш. Саме так він сприймає громадську пасивність. За два з половиною роки вони відступили лише один раз – у випадку масових протестів проти податкового кодексу, та й то, якби не хотілося розчаровувати, тому, що цим протестам співчувала значна частина команди самого Януковича.

Можна було б порадіти, якби пасивність обмежувалася лише небажанням 12 мільйонів встати на захист лідера опозиції, за якого вони щойно проголосували. Проблема, на жаль, значно глибша. От, наприклад, українська мова, при всій моїй лобові до Юлії Володимирівни, більша цінність, ніж Юлія Тимошенко, але на її захист від зазіхань регіоналів-українофобів виходить ще менше людей, ніж було під Печерським судом. Минулого тижня під стінами ВР я нарахував аж 300 учасників.

З іншого боку, соціологія показує високу ступінь готовності українців до протестних акцій. Тобто горючий матеріал є, але поки немає іскри. Соціальні мережі, які, як стверджують, в деяких країнах світу спровокували революції, в Україні навпаки гасять пристрасті. Facebook став аналогом «радянської кухні», де люди перемивають кістки Януковичу, як колись Брежнєву, під свист та шипіння «ворожих голосів» із приймача на холодильнику. Напостившись, лягають спати із відчуттям щойно здійсненого громадянського подвигу. Я б на місті Януковича давав зірку не недолугим поетам-«біляшам», а Цукербергу – за винайдення потужного соціального амортизатора.

Днями був на круглому столі, присвяченому комунікаціям в церкві. З одного боку добре, що FB та Інтернет взагалі дають можливість напряму спілкуватися з вірними. Та один парох скаржиться, що відколи завів сайт парафії, люди стали менше ходити до церкви, бо із священиком легше і швидше поспілкуватися у веб-два-нуль.

Припускаю все ж таки, що масові акції можуть вибухнути після парламентських виборів 2012 року, подібно до 2004 року, в тому випадку, якщо будуть оголошені такі результати виборів, які будуть суперечити масовим очікуванням. Люди будуть сподіватися на один результат, а потім покажуть Центрвиборчком, який нарахує зовсім інше. Це може стати таким поворотним моментом, під час якого потенційна готовність до масових протестів конвертується в щось реальне.
Історичний досвід України показує, що у нас люди готові пробачити владі практично все, але не пробачають, коли їх позбавляють права вибору.

Влада каже, що хоче провести вибори чесно…

Може й хоче, та хіба зможе? Вони просто не знають, як це, бо не володіють потрібними технологіями. От вам коротка історія. Демократичними й прозорими світом були визнані парламентські вибори 2006, 2007 та президентські 2010. Всі три кампанії проходили за президентства Ющенка. Перші вибори, проведені президентом Януковичем, а саме місцеві 2010, європейським стандартам не відповідали. Так само як і президентські 2004. Ну й про президентські 1999-го, як вони проводилися на Донеччині, Мельниченко вже розповідав. Пригадуєте, Кучма лає губернатора, що Мороз набрав на Донеччині надто багато. А той виправдовується: Ви, Леоніде Давиловичу, ще не знаєте, скільки воно було насправді.

Що може стати останньою краплею, яка б змусила Януковича відпустити Тимошенко?

На мій погляд, дієвими можуть бути тільки персональні санкції проти очільників українського режиму. Вони не виявились настільки дієвими проти Лукашенка і його оточення тому, що у тих хлопців немає інтересів на Заході. У них там немає офшорів, немає рахунків, немає нерухомості, тому всі обмеження, які Захід запровадив щодо Лукашенко — йому від них ні холодно, ні жарко. А в Україні є доволі багато людей, яких такі обмеження припечуть і спонукають замислитися над підвищенням власної політичної культури. Перша ластівка з Америки вже прилетіла – в Конгрес вже подають відповідний проект резолюції.

А Європа?

Зрозуміло чому Європа не поспішає з такими санкціями. Загалом, на мій великий подив, доволі несподівано Європа виявила до України значно більший інтерес, ніж вона демонструвала за часів Ющенка. Можливо, ця «бабця» діє за принципом “что имеем — не храним, потерявши — плачем”. Поки здавалось, що Україна стоїть на демократичному шляху, вона Європу мало й турбувала. А коли все таки побачили, що Україна може здійснити різкий цивілізаційний розворот і опинитись в лабетах Росії, Європа стала виявляти до України значно більший інтерес і навіть боротися за нас.

Якби Європа була байдужою до України, як це зараз нам намагається довести влада в рамках розв’язаної нею шаленої наклепницької кампанії проти персонально Ангели Меркель, то давно б махнула рукою й дивилася б, як на східній галявині дужий ведмідь смачно ласує якоюсь щойно задраною свіжиною.

Європа шукає баланс. Як окультурити дикунів в «Бріоні» та «Зілі», які не приховують їхнього неандертальського рівня, як зробити це так, щоб не допустити остаточного сповзання України в лоно новітньої Російської імперії? Неандертальці, хоч ще не гомо сапієнс, але розуміють вигоду і намагаються шантажувати Європу. Але ж терпець може урватися.

Враховуючи всі фактори, які існують навколо Євро-2012, чи може Чемпіонат Європи замість історії успіху перетворитися для України на скандал?

Звичайно, що Євро-2012 вже не стане чинником, який суттєво покращить міжнародний імідж України. Тут багато факторів. Очевидно, що і підготовлена Україна не найкраще. Я, наприклад, днями їхав в Житомир і назад до Києва, і в мене склалось таке враження, що матчі з Києва і Харкова будуть перенесені саме до Житомира, тому що доїхати звідти до столиці проблематично, дорогу ще не завершено. Перший автобус із вболівальниками тягтиметься за останнім катком.

Плюс політичні фактори — я навіть не уявляю, як будуть оголошувати на стадіонах про присутність Януковича. Президент муситиме відвідувати матчі інкогніто, щоб його ніхто не бачив і щоб ніхто не чув. Дякувати мешканцям Донбасу не дозволять, бо кричалка дуже довга, але «фу» гарантоване. А «на людской роток не накинешь платок».

Стосовно розділення політичних сил на “чорне” і “біле”, на тих хто у владі і в опозиції — куди б Ви віднесли Наталію Королевську, яка декларує опозиційність, і на зустрічі з якою, приміром, централізовано зганяють студентів?

Ви колись бачили, щоб студентів зганяли на зустріч з опозицією? Далі продовжувати?

Де і в якій якості Ви зараз працюєте?

Я працюю в об’єднаній опозиції в традиційній своїй якості політичного консультанта. Опозиція – це мій хрест. Почесний хрест, який маю донести до жовтня 2012 року.

В якому статусі?

Мене не цікавить статус. Недавно вичитав фразу, яку приписують Людовіку XIV: «Кожного разу, коли я даю комусь якийсь титул, я породжую на світ сотню заздрісників і одного нещасного». Тому мені краще працюється без титулів і статусів.

Євген Булавка, спеціально для Polittech.org